Політична комунікація в епоху цифрових медіа та її вплив на формування громадської думки

Метою статті є комплексне дослідження трансформації політичної комунікації в умовах цифровізації медіапростору та визначення її впливу на процеси формування й зміни громадської думки в сучасному суспільстві. Особливу увагу зосереджено на виявленні специфіки взаємодії політичних акторів і громадян у цифрових медіа, а також на окресленні ризиків і викликів для демократичного розвитку, пов’язаних із поширенням дезінформації та маніпулятивних технологій. У дослідженні застосовано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема аналіз і синтез для узагальнення теоретичних підходів до розуміння політичної комунікації та громадської думки, порівняльний метод для зіставлення традиційних і цифрових форм політичної взаємодії, а також структурно-функціональний підхід для аналізу каналів, форм та інструментів політичної комунікації в цифровому медіапросторі. Використано елементи контент-аналізу сучасних наукових публікацій з метою виявлення домінантних тенденцій і проблемних аспектів досліджуваної тематики. Установлено, що цифрові медіа докорінно змінили характер політичної комунікації, забезпечивши перехід від ієрархічних моделей масової комунікації до мережевих, децентралізованих взаємодій. Доведено, що формування громадської думки в цифровому середовищі відбувається під впливом алгоритмічної селекції контенту, емоційної насиченості повідомлень, віральності інформації та активної участі неінституційних акторів. Виявлено, що зазначені механізми посилюють динамічність і фрагментованість громадської думки, водночас підвищуючи її вразливість до дезінформаційних впливів, політичної пропаганди та маніпуляцій. Окреслено ключові ризики використання цифрових медіа в політичній сфері, серед яких домінують поширення фейкових новин, формування «ехо-камер» і зниження якості публічного політичного дискурсу. Зроблено висновок, що політична комунікація в епоху цифрових медіа є складним і багатовимірним явищем, яке поєднує потенціал розширення демократичної участі громадян із загрозами для інформаційної безпеки та стабільності громадської думки. Обґрунтовано необхідність удосконалення механізмів правового регулювання цифрових медіа, розвитку медіаграмотності та критичного мислення як умов забезпечення сталого демократичного розвитку. Отримані результати можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях проблем політичної комунікації, а також у практиці формування державної інформаційної та комунікаційної політики.