Колективна пам'ять і репрезентації ХХ ст. в українській та польській історіографії: компаративний підхід

Мета статті - здійснення компаративного аналізу репрезентацій подій ХХ ст. в сучасній українській та польській історіографіях. Дослідницька увага зосереджена на національних наративах України та Польщі, що сформувалися в академічному середовищі, починаючи з 1990-х рр., та відображали як колективну пам’ять, так і засади державної політики пам’яті в обох державах. Основним прикладом для розгляду став цвинтар львівських орлят як важливе місце пам’яті для поляків та частина їхнього національного героїчного міфу і водночас місце історичної травми для українців. Методологічну основу статті становить компаративний підхід у поєднанні з методами історіографічного та дискурс-аналізу. Це дозволило систематизувати доробок сучасних дослідників та вивчити трансформації політики пам’яті через призму концепцій «великих істин» та «малих правд», а також проаналізувати динаміку меморіального діалогу. Результати. З’ясовано, що пострадянський період став для обох країн часом деідеологізації пам’яті, проте супроводжувався виникненням нових національних міфів. Наголошено, що в Польщі та Україні в окреслений період відбувався різний підхід до розуміння ролі та місця історії в державотворчих та націєтворчих процесах. У Польщі є сформованою розвинена та розгалужена державну інфраструктуру, яка функціонує задля формування відповідних національних історичних наративів, політики пам’яті та колективної пам’яті. Тоді як в Україні формування сучасної історичної культури стимулюється швидше екзистенційними викликами зумовленими збройною агресією рф, аніж системним підходом до використання історії як інструменту державної політики пам’яті та відповідних комеморативних заходів. Наукова новизна посилена використанням підходу «культурних синдромів» для дослідження українського та польського суспільств щодо маніпуляцій минулим. За допомогою компаративного підходу розглянуто трансформацію меморіального простору Цвинтаря орлят не з точки зору об'єкта конфлікту, а саме як платформи для комеморації в умовах спільних екзистенційних загроз для України та Польщі, на прикладі міждержавної та наукової взаємодії. Висновки. Доведено, що успішне польсько-українське історичне примирення можливе лише за умови переходу від парадигми «переможців та переможених» до інклюзивної комеморації. Спільна загроза з боку рф виступила каталізатором перезавантаження історичного наративу, де мілітарна честь визнається за обома сторонами війни 1918-1919 рр. Однак на порядку денному ще залишається низка не опрацьованих історичних травм як з боку Польщі, так і з боку України.