Концепція "магічного" письма Вальтера Беньяміна: впливи раннього німецького романтизму

Вальтер Беньямін (1892–1940) є однією з ключових постатей інтелектуальної історії XX століття, відомий як яскравий представник Франкфуртської школи. Його доробок охоплює широкий спектр тем – від філософії історії та естетики до запровадження таких знакових понять як «аура» художнього твору. Проте, попри значну увагу до його творчості, ідеї Беньяміна щодо мови та її складного зв'язку з традицією раннього німецького романтизму залишаються недостатньо дослідженими, особливо в українському науковому контексті. Існуючі праці здебільшого концентруються на широких аспектах філософії та естетики Вальтера Беньяміна, не надаючи систематичного та порівняльного аналізу саме його концепції мови у прямому зіставленні з мовною філософією Йоганна Ґеорґа Гаманна, Новаліса та Фрідріха Шлеґеля. Ця стаття має на меті заповнити цю прогалину, зосередившись на ранньому періоді творчості Беньяміна, коли його філософські погляди тільки формувалися. Об’єктом аналізу є міркування Беньяміна про мову, які формують його унікальну «магічну», або «не-інструментальну» концепцію письма. Переважно позиція Беньяміна щодо мови розкривається у його листі до Мартина Бубера 1916 року, в якому Беньямін відмовляється від пропозиції працювати у журналі “Der Jude”; а також у його роботі того ж року “Про мову взагалі й людську мову зокрема”. Як показано у досліджені, Беньямін має схожу з романтичною концепцію філософії, що має засновки в кабалістичній традиції, й тим самим відстоює специфічну концепцію істини як “події”, яка є характерною для романтиків. Саме з огляду на це, він вважає взірцевим романтичний журнал «Athenäum», що дає наочний приклад його “магічної” концепції письма.