Сковородинство: альтернативний стиль життя і субкультура (між Бароко і Романтизмом)

Стаття розглядає сковородинство — соціокультурну течію освіченої верстви послідовників філософських поглядів і стилю життя мандрованого філософа. Сковородинці наслідували риси життєвого стилю Григорія Сковороди і свій повсякденний нонконформізм сполучували з іншими течіями свого часу, мали вплив на український національний рух і сформували свого роду субкультуру. Автор статті вважає цей стиль рисою українського преромантизму і Романтизму. В сковородинстві можна виділити два виміри: популярний — серед широких верств суспільства В сковородинстві можна виділити два виміри: популярний — серед широких верств суспільства (як зацікавлення постаттю народного філософа, «старчика»), та інтелектуальний (власне субкультура). Сковородинці-інтелектуали виявили себе в літературній творчості, пропагуючи в ній сковородинські ідеї, а також давши зображення типажа сковородинця. До цього руху належали такі провідні сквородинці та ініціатори українського культурного та національного відродження, як Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ'яненко, харківські романтики, кирило-методіївські братчики та їхні послідовники. Сковородинство як субкультура виражалося в таких примітних рисах: приналежність до існуючої в бароковій Україні традиції мандрівного способу життя; розрив із кар'єрними стратегіями; схильність до самозаглиблення; невіддільність способу життя від висловлюваних ідей; алегоричне, містичне сприйняття світу; зацікавлення іншими етичними рухами; пантеїзм; приналежність до вільних інтелектуальних занять; нехтування усталеними суспільними умовностями, що виявлялося як в публічній поставі, так і в проповідуванні розумного гедонізму («епікуреїзм»), природності на противагу цивілізованості; творча праця.Упродовж 1790–1850 років сковородинство залишалося маркером альтернативности інтелектуалів, та стало традицією, котра збагатила пізніші альтернативні соціокультурні течії.