Естетика гіперреальності Жана Бодріяра в контексті генеративного мистецтва штучного інтелекту

У статті здійснено філософсько-естетичний аналіз генеративного мистецтва, створеного за допомогою штучного інтелекту (далі – ШІ, англ. AI), крізь призму концепції гіперреальності Жана Бодріяра. Актуальність дослідження зумовлена стрімким поширенням алгоритмічних художніх практик, які трансформують традиційні уявлення про художній образ, авторство та естетичний досвід у цифровому середовищі. Мета дослідження полягає у виявленні специфіки онтологічного статусу генеративного художнього образу та аналізі трансформації естетичного досвіду в умовах алгоритмічного виробництва мистецтва крізь призму теорії симуляції й гіперреальності. Методологія дослідження ґрунтується на філософсько-естетичному аналізі, порівняльному та інтерпретативному підходах. Методологічну основу становлять концептуальні положення теорії симуляції Ж. Бодріяра, а також сучасні дослідження цифрового та генеративного мистецтва. Результати дослідження засвідчують, що генеративне мистецтво ШІ функціонує як форма гіперреальності, у межах якої художній образ набуває автономного знакового статусу та втрачає безпосередній зв’язок із позамедійною реальністю. Обґрунтовано, що алгоритмічне виробництво образів формує замкнений симулятивний цикл, у якому візуальна переконливість і медіаопосередкований ефект надреальності заміщують традиційні критерії оригінальності й автентичності. Виявлено трансформацію ролі автора та зміну механізмів естетичного сприйняття в умовах цифрової гіперреальності. Зроблено висновок, згідно з яким застосування концепції гіперреальності дозволяє сформувати цілісну теоретичну модель аналізу генеративного мистецтва ШІ та поглибити розуміння змін естетичного досвіду в сучасній цифровій культурі. Окреслено перспективи подальших міждисциплінарних досліджень у сфері філософії мистецтва та цифрової естетики.