Культурні практики дизайну у горизонті життєтворчості

У статті досліджується феномен дизайну як складної культурної практики, що виступає ключовим інструментом життєтворчості людини. Дизайн розглядається не лише як процес створення матеріальних об’єктів або середовищ, а як спосіб осмисленого конструювання життєвого світу, формування ціннісних орієнтацій, стилів життя та екзистенційних стратегій. Проаналізовано сучасні підходи до філософії дизайну та його культурологічного й антропологічного вимірів, акцентуючи увагу на ролі дизайн-практик у процесах самоконституції людини та структурування повсякденності. Виявлено, що дизайн функціонує як медіатор між суб’єктом і культурною реальністю, впливаючи на тілесний, емоційний і соціальний досвід, а також на способи саморозуміння та формування життєвих сценаріїв. Окремо підкреслюється амбівалентність дизайну: з одного боку, він відкриває можливості самовираження, творчості та індивідуальної автономії, з іншого — може відтворювати стандартизовані моделі поведінки, зумовлені ринковою логікою та масовою культурою. Виявлено актуальні проблеми теоретичного осмислення дизайну, зокрема недостатню розробленість концептуального апарату, обмеження аналізу життєтворчого потенціалу та потребу у міждисциплінарному підході для комплексного розуміння культурних практик. У статті окреслено перспективи подальших досліджень, зокрема щодо розробки етичних і освітніх стратегій дизайну, інтеграції філософії життєтворчості, формування методологічних засад для аналізу культурних практик у сучасному культурному контексті. Результати дослідження можуть бути корисними для філософів, культурологів, дизайнерів, педагогів та дослідників гуманітарних наук, які працюють на стику культури, освіти та технологій, а також для практиків, зацікавлених у розвитку свідомого та відповідального дизайну життя.