Правові аспекти впровадження оселищної концепції в Україні

Мета дослідження полягає в комплексному аналізі правових та інституційних передумов впровадження оселищної концепції в Україні в контексті міжнародних зобов’язань та процесів гармонізації національного екологічного законодавства з правом Європейського Союзу. У статті оселищна концепція розглядається як системний підхід, орієнтований на збереження природних середовищ існування дикої флори та фауни як необхідної умови підтримання біологічного і ландшафтного різноманіття та екосистемних функцій. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціально-юридичні методи пізнання, зокрема аналіз і синтез, формально-юридичний, порівняльно-правовий та системно-структурний методи. Застосування цих методів дало змогу зіставити положення міжнародних екологічних договорів і директив Європейського Союзу з нормами чинного законодавства України, а також виявити ключові прогалини та суперечності в правовому регулюванні охорони природних оселищ. Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні цілісного правового аналізу оселищної концепції саме крізь призму виявлення системних прогалин національного законодавства, які перешкоджають її повноцінній імплементації. Обґрунтовано, що правова база впровадження оселищного підходу в Україні має фрагментарний характер і не забезпечує комплексного регулювання охорони природних оселищ. Авторкою вперше систематизовано ключові законодавчі проблеми, зокрема відсутність уніфікованого визначення поняття «оселище», законодавчо закріплених критеріїв оцінки сприятливого стану охорони оселищ, а також недостатню інтеграцію оселищного підходу в механізми просторового планування, оцінки впливу на довкілля та стратегічної екологічної оцінки. Окрему увагу приділено проблемам моніторингу, управління та відновлення природних оселищ, які в Україні ускладнюються обмеженими фінансовими й інституційними ресурсами, конфліктами землекористування та негативними наслідками воєнних дій. У висновках обґрунтовано необхідність системних змін до національного законодавства, зокрема створення національної класифікації та карти типів оселищ, удосконалення механізмів моніторингу й управління, а також інтеграції оселищної концепції у сферу просторового планування та екологічної оцінки. Доведено, що реалізація запропонованих заходів є необхідною умовою виконання міжнародних зобов’язань України та забезпечення довгострокової екологічної стійкості територій.