Конфліктна взаємодія сторін як чинник умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони в умовах воєнного стану: кримінально-процесуальний та криміналістичний аспекти

Метою статті є комплексний аналіз конфліктної взаємодії особи, яка обороняється, та потерпілого як детермінуючого чинника умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони в умовах воєнного стану, а також визначення кримінально-процесуальних і криміналістичних особливостей кваліфікації, доказування та розслідування таких кримінальних правопорушень. У дослідженні використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи пізнання, зокрема: діалектичний метод – для аналізу розвитку конфліктної взаємодії та її впливу на кримінально-правову оцінку; формально-логічний – для тлумачення норм законодавства щодо необхідної оборони та перевищення її меж; системно-структурний – для визначення місця предмета доказування у справах відповідної категорії; порівняльно-правовий – для розмежування правомірної оборони та кримінально караного діяння; криміналістичний аналіз – для дослідження механізму події, слідової картини та ролі судових експертиз. У статті: визначено стадійність розвитку конфліктної ситуації та роль провокаційної поведінки й взаємної агресії сторін; обґрунтовано необхідність встановлення реальності та безпосередності посягання, співмірності захисних дій і психологічного стану особи; уточнено особливості предмета доказування у справах про перевищення меж необхідної оборони в умовах воєнного стану; доведено значення належної фіксації слідової картини події та використання спеціальних знань; визначено роль судово-медичної, трасологічної, балістичної та психологічної експертиз у встановленні механізму спричинення смерті та послідовності дій сторін. Зроблено висновок, що в умовах воєнного стану кримінально-процесуальні механізми та криміналістична методика розслідування повинні забезпечувати баланс між необхідністю належної правової оцінки насильницьких дій і гарантіями права особи на захист. Ефективність розслідування таких кримінальних правопорушень залежить від комплексного підходу до аналізу конфліктної взаємодії, індивідуалізації відповідальності та дотримання принципів справедливості й правової визначеності.