Українські остарбайтери в Ерлангені: соціально-демографічна структура, зайнятість і повсякденні практики

Вивчення примусової праці українців у Третьому Райху потребує локалізованих реконструкцій, здатних поєднати макроісторичні механізми мобілізації з конкретним міським контекстом розміщення та зайнятості. У цьому вимірі Ерланген як університетсько-індустріальний центр Баварії 1942–1945 рр. постає репрезентативним прикладом інтеграції українських остарбайтерів у структуру воєнної економіки високоточного виробництва. Метою дослідження є відтворення соціально-демографічної структури, параметрів зайнятості та ключових рис повсякденного життя українських примусових працівників у місті та муніципальному районі Ерланген. Методологія спирається на аналіз статистичних масивів міських служб за 1941–1944 рр., іменних реєстрів післявоєнного обліку, а також архівних матеріалів, що дозволяють реконструювати гендерно-вікові пропорції, географію походження та практики праці й проживання. У результатівстановлено, що пік прибуття українських остарбайтерів припадає на весну–літо 1942 р., а контингент формувався переважно з молодих жінок із центрально-східних регіонів України за відносно невеликої частки неповнолітніх і осіб старшого віку. Зайнятість концентрувалася у промислових підприємствах із елементами кваліфікаційного відбору, що зумовлювало внутрішню диференціацію трудових функцій. Повсякденність визначалася поєднанням виробничого навантаження, регламентованого проживання, обмежень пересування та нагляду, що формували систему просторового й соціального контролю. Показано, що ерлангенський матеріал дозволяє розглядати українських остарбайтерів як структурно окреслену групу з чіткими демографічними параметрами, регіональною концентрацією походження та типовими моделями адаптації в умовах примусової інтеграції до воєнної економіки міста.