Самоорганізація та кооперація як інструменти сталого розвитку територіальних громад у контексті реалізації державної регіональної політики

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю пошуку ефективних інструментів забезпечення сталого розвитку територіальних громад в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення територій. Метою статті є обґрунтування ролі органів самоорганізації населення та кооперативів у процесі реалізації завдань і заходів Державної стратегії регіонального розвитку протягом 2025-2027 років. Основною гіпотезою є припущення, що поєднання діяльності органів самоорганізації населення та кооперативів створює синергетичний ефект з реалізації окремих завдань і заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку територіальних громад. У процесі підготовки статті використано методи порівняльного аналізу, монографічний, графічний, узагальнення та системний підхід, що забезпечило цілісність отриманих результатів. У ході дослідження визначено інституційну роль органів самоорганізації населення та кооперативів, які взаємодіють між собою на основі спільних принципів: добровільної участі, солідарності, спільної відповідальності, відкритості, прозорості, взаємної довіри та орієнтації на суспільний інтерес. Узагальнено напрями їх діяльності щодо забезпечення продовольчої безпеки, співпраці з органами публічної влади й іншими партнерами, залучення інвестицій у розвиток бізнесу, реалізації екологічних проєктів, відновлення та функціонування об’єктів інфраструктури, підтримки різних категорій населення. З’ясовано, що більшість функцій органів самоорганізації населення пов’язана з ідентифікацією потреб і координацією громадської участі, тоді як кооперативи здійснюють практичну реалізацію управлінських рішень. Встановлено, що взаємодія органів самоорганізації населення та кооперативів створює організаційні та соціальні передумови для згуртованості місцевого населення, зміцнення спроможності територіальних громад, розвитку партнерських відносин, підвищення ефективності прийняття публічно-управлінських рішень, своєчасного реагування на сучасні виклики та загрози. Обґрунтовано доцільність концентрації зусиль органів публічної влади на посиленні інституційної спроможності зазначених інституцій та удосконаленні нормативно-правової бази їх діяльності. Подальші дослідження будуть спрямовані на вивченні організаційно-правового механізму взаємодії між суб’єктами суспільних відносин та оцінюванні їх внеску у забезпечення сталого розвитку територіальних громад.