ЕРОЗІЯ МОРАЛЬНОЇ АВТОНОМІЇ ЯК ЧИННИК ВІТАЛЬНОЇ ВІКТИМНОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація. У тезі здійснено соціально-філософський та антропологічний аналіз антивітальних ефектів війни й соціальної аномії як системних чинників руйнування життєвості особистості та спільнот. Обґрунтовано, що тривале перебування суспільства у стані війни супроводжується розпадом нормативно-ціннісних орієнтирів, що проявляється у формах аномії, дегуманізації та знецінення людської гідності. Показано, що ключовим механізмом антивітальних трансформацій є ерозія моральної автономії особистості, яка під впливом нормативної невизначеності та насильства втрачає здатність до відповідального етичного вибору. Доведено, що аномія призводить до падіння життєвого тонусу, зниження адаптаційних ресурсів і суб’єктної дезактивації, внаслідок чого формується підвищена життєва вразливість та вітальна віктимність. Антивітальність у межах аналізу постає не як індивідуальна патологія, а як соціально зумовлений феномен, сформований руйнацією інституційної етичності та смислових горизонтів буття. Висновується, що протидія антивітальним ефектам війни потребує системного підходу в межах концепції вітальної безпеки, спрямованого на відновлення моральної автономії, підтримку життєвого тонусу та запобігання віктимізаційним процесам у суспільстві. Ключові слова: Антивітальність; аномія; дегуманізація; моральна автономія; вітальність; життєвий тонус; суб’єктна дезактивація; вітальна віктимність.