SITTLICHKEIT ЯК ІНСТИТУЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ВІТАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ У ВОЄННИЙ ЧАС

Анотація. У тезі здійснено соціально-філософське осмислення поняття Sittlichkeit як форми інституційної етичності та його значення для підтримки вітальності й життєстійкості особистості та спільнот у воєнний час. Гегелівське розуміння Sittlichkeit як «етичного життя спільноти» розглядається в контексті війни, коли традиційні нормативні механізми зазнають руйнації, а внутрішні ресурси моральної автономії потребують соціального підкріплення та інституційної підтримки. Інституційна етичність трактується не як формальне дотримання норм, а як сукупність соціальних практик, культурних очікувань та інституційних гарантій, що підтримують орієнтацію на життя, гідність і відповідальність. Освіта, право та гуманітарні служби постають ключовими механізмами інтеграції індивідуальної моральної автономії у колективні форми життєстійкості, забезпечуючи «прошивання» вітальної безпеки в умовах воєнних трансформацій. Sittlichkeit інтерпретується як інституційний ресурс вітальної безпеки, здатний протидіяти антивітальним ефектам війни — аномії, дегуманізації та суб’єктній дезактивації — і підтримувати соціальну цілісність у пограничних умовах історичного випробування. Ключові слова: Sittlichkeit; інституційна етичність; вітальність; життєстійкість; вітальна безпека; воєнний час; соціальні інституції; гуманітарні практики.