Прокрастинація як механізм захисту психіки в умовах ресурсного виснаження

У статті здійснено теоретичний аналіз прокрастинації в контексті ресурсного (его-) виснаження та обґрунтовано можливість її розуміння як механізму психологічного захисту особистості. На основі узагальнення сучасних зарубіжних і вітчизняних підходів розглянуто зміст поняття прокрастинації, її відмінність від ліні, раціонального перенесення діяльності та об’єктивно зумовлених затримок, а також окреслено її зв’язки з порушеннями саморегуляції, стресом, тривожністю й негативними емоційними станами. Показано, що прокрастинація є стійким способом організації діяльності, який поєднує труднощі довільного планування й реалізації намірів із тенденцією до емоційного уникання ситуацій, що сприймаються як загрозливі для самооцінки або надмірно ресурсозатратні. Особливу увагу приділено аналізу феномену ресурсного (его-) виснаження та його ролі у формуванні й підтриманні прокрастинаційної поведінки. На основі strength-моделі самоконтролю обґрунтовано, що хронічний стрес, тривожність, емоційне вигорання та постійна потреба в контролі емоцій і поведінки призводять до зниження регуляційних ресурсів, унаслідок чого відкладання завдань стає для психіки відносно «економною» стратегією збереження залишкових сил. У цій рамці прокрастинація інтерпретується як поведінковий варіант переважно незрілого, емоційно орієнтованого психологічного захисту, який забезпечує тимчасове зниження напруження, але водночас підтримує й поглиблює замкнене коло «стрес – его-виснаження – прокрастинація – подальший стрес». Сформульовано висновок про доцільність розгляду прокрастинації в системі захисно-копінгових механізмів особистості та окреслено перспективи подальших емпіричних досліджень причинно-наслідкових зв’язків між стресом, его-виснаженням і прокрастинацією, а також розроблення й апробації комплексних психокорекційних програм, спрямованих на поєднання роботи з прокрастинаційною поведінкою та відновленням особистісних ресурсів.