ҐЕНЕЗА СІМЕЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА З ПИТАНЬ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ТА ОБОВ’ЯЗКІВ БАТЬКІВ ЩОДО МАЙНА ДИТИНИ

У статті здійснено комплексний історико-правовий аналіз становлення та розвитку законодавства України щодо прав та обов’язків батьків стосовно майна дитини, зокрема від доби Київської Русі до сучасного етапу реформування приватного права. Встановлено, що витоки правового регулювання сягають норм Руська правда, у яких закріплювалися засади спадкування, визначення прав дітей залежно від походження та елементи захисту їхніх майнових інтересів. Подальша еволюція відбувалася в межах литовсько-руської правової традиції (Литовські статути), де регулювання спадкових і опікунських відносин поступово набувало системності. У козацький період поєднання звичаєвого та релігійного права з окремими писаними актами, зокрема Конституція Пилипа Орлика, відображала зародження соціальних гарантій для вдів і сиріт. Проаналізовано кодифікаційні процеси кінця XVIII-XIX ст., пов’язані з прийняттям Цивільного кодексу Галичини, Загального цивільного уложення Австрії та Зводу законів Російської імперії, які закріпили інституцій-не оформлення батьківської влади, визначили підстави законного походження дітей, правила управління їхнім майном та межі спадкових прав. Доведено, що імперський період характеризувався патріархальною моделлю сім’ї та становою диференціацією дітей, тоді як радянське законодавство, зокрема Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, запровадив принцип рівності дітей незалежно від народження та закріпив роздільність майна батьків і дітей. Окрему увагу приділено трансформації концепції батьківської влади у ХХ столітті, коли під впливом міжнародних стандартів захисту прав людини та дитини відбулося переосмислення співвідношення сімейної автономії та публічного контролю. У цей період відбулося поступове посилення гарантій майнової самостійності дитини, розширення судового контролю за управлінням її майном і формування принципу недискримінації дітей за ознакою народження. Відповідні зміни сприяли переходу від ієрархічної моделі внутрішньосімейних відносин до більш збалансованої системи взаємних прав і обов’язків. Сучасний етап розвитку, пов’язаний із прийняттям Сімейний кодекс України та його узгодженням із Цивільний кодекс України, характеризується утвердженням автономії майнових прав дитини, деталізацією порядку управління її майном і посиленням відповідальності батьків. Наголошено, що в умовах реко-дифікації цивільного законодавства та європеїзації приватного права України відбувається подальше вдосконалення механізмів захисту майнових інтересів дитини.